Якщо неповнолітній вчинив злочин? Основні положення

Діти відносяться до числа найменш захищених соціальних груп населення. У зв’язку з цим, запобігання та профілактика правопорушень серед них повинні бути однією з пріоритетних напрямків діяльності держави і суспільства.

Необхідність у такому особливому захисті дитини передбачена в низці міжнародно-правових документів (у Женевській декларація прав дитини 1924 р.; Декларації прав дитини 1959 р.; Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінські правила”) 1985 р.; Конвенції про права дитини 1989 року тощо).

За даними управління захисту прав дітей та протидії насильству Офісу Генерального прокурора, з 2013 року по 2020 рік в Україні кількість неповнолітніх, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі зменшилася в десять разів.

Разом з цим, хоча офіційної статистики, скільки засуджених неповнолітніх стають рецидивістами, в Україні немає, але за підрахунками правозахисників, кожен другий підліток після виходу на волю знову вчиняє злочин.

Щодня підлітки в Україні вчиняють понад 100 злочинів, у тому числі одне вбивство або умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одне зґвалтування, два-три розбійні напади, та більше п’ятдесяти крадіжок приватного та державного майна.

Як відомо, особа вважається неповнолітньою до досягнення 18 років. Так, глава 38 КПК України застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку. КК України передбачено, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною яка пом’якшує відповідальність (п.3 ч.1 ст.66 КК України).

За загальним правилом суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 років, проте кримінальне законодавство встановлює і знижений вік кримінальної відповідальності – 14 років, за злочини, вичерпний перелік яких передбачено ч.2 ст.22 КК України (зокрема, за умисне вбивство, умисне тяжке та середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, зґвалтування, крадіжку, грабіж, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, хуліганство тощо). До осіб у віці від 11 років також можуть бути застосовані санкції у вигляді примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Саме у цих випадках суд і застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, вичерпний перелік яких передбачено у ч.2 ст.105 КК України.

Таким чином, з 11 років неповнолітній може самостійно відповідати за вчинений злочин. До досягнення зазначеного віку, в будь-якому випадку, ніякі санкції застосовуватися не можуть. І хоча 16 років – загальний вік кримінальної відповідальності, але саме до 18 років здійснюється особливе провадження, з урахуванням всіх правових аспектів щодо неповнолітніх.

Законодавство передбачає особливі види покарань, порівняно з повнолітнім суб’єктом, які застосовуються до досягнення 18 років за вчинення злочину.

Так, відповідно до ст.98 КК України до неповнолітнього застосовуються наступні види основних покарань:

• штраф (може бути призначено лише особі, що має самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення);
• громадські роботи (призначаються у віці від 16 до 18 років: від 30 до 120 годин);
• виправні роботи (призначаються за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року);
• арешт (полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб);
•  позбавлення волі на певний строк (не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадках, визначених КК – більше 15 років).

Як додаткові покарання передбачено: штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Специфіка кримінального провадження щодо неповнолітніх:

• досудове розслідування здійснюється спеціально уповноваженим на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх слідчим або дізнавачем;

• судовий розгляд здійснюється виключно суддями, які уповноважені зборами суддів, відповідно до ст. 18 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

У кримінальному провадженні, щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років забезпечується обов’язкова участь захисника (адвоката).

Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього (ч.2 ст.484 КПК України).

Якщо неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря (ч.1 ст.491 КПК України).

КПК України встановлює спеціальні умови проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітнього, враховуючи їх психологічні особливості.

Під час кримінального провадження також необхідно враховувати специфічність виховання і умови зростання неповнолітнього. Зокрема, склад сім’ї, взаємини між дорослими членами сім’ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї, обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою).

Необхідно пам’ятати, що батьки або інші законні представники неповнолітнього можуть брати участь на всіх стадіях кримінального провадження.

Особам, які не досягли 16 років роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, але вони не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

Потрібно пам’ятати і щодо судимості, адже неповнолітні особи вважаються такими, що не мають судимості, якщо:

• засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
• засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом 1 року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
• засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
• засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 5 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості допускається до неповнолітньої особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, яка зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ч. 2 ст. 108 КК України.